Тема уроку: Ріст і розвиток клітин.
Фактори, які на них впливають
Розвиток організму відбувається завдяки
двом процесам: клітинної проліферації — розростанню тканин унаслідок
багаторазового поділу клітин та диференціації — утворенню різних клітин з
початково однорідних.
Диференціація клітин зазвичай відбувається
після проліферації. Клітини, які швидко розвиваються, є, як правило,
малодиференційованими. Високодиференційовані клітини зазвичай утрачають
здатність до проліферації. Проліферацію, як і ріст, стимулюють різні гуморальні
фактори, зокрема фактори росту.
Проліферація забезпечує ріст і
диференціювання тканин у процесі індивідуального розвитку, забезпечує
безперервне відновлення клітин і внутрішньоклітинних структур. У разі ушкоджень
органів і тканин за допомогою проліферації усувається утворений дефект і
нормалізується порушена функція. Іноді проліферація може виникати внаслідок
порушень гормональних впливів і призводити до збільшення органа. Внаслідок
проліферації клітин, що втратили здатність диференціюватися в клітини того чи
іншого органа, розвивається пухлина.
Джерелом проліферації є недиференційовані
(стовбурові) клітини тканини, які, періодично зазнаючи розподілу і подальшого
диференціювання, поступово перетворюються на специфічні клітини цієї тканини і
виконують характерну для неї функцію. Стовбурові клітини наявні в усіх тканинах
під час їх ембріонального розвитку і зберігаються в багатьох тканинах зрілих
організмів. Стовбурові клітини мають ряд характерних особливостей:
• утворюють клітинну популяцію, яка сама
себе підтримує;
• рідко поділяються;
• стійкі до дії шкідливих факторів;
• у деяких тканинах вони є плюрипотентними
(можуть стати джерелом розвитку декількох видів диференційованих клітин).
Проліферація активується за двома механізмами:
• зменшення в тканині концентрації речовин
— інгібіторів проліферації;
• поява або збільшення вмісту в тканині
стимуляторів клітинного поділу — факторів росту.
Проліферація клітин здійснюється шляхом їх
розподілу. Деякі органи і тканини (кровотворна, волокниста сполучна, кісткова
тканина; епідерміс, епітелій слизових оболонок) мають дуже високу здатність до
проліферації клітин; інші — помірну (скелетний м’яз, підшлункова, слинна залози
та ін.), треті — майже зовсім позбавлені цієї здатності (ЦНС, міокард). В
останній групі відновлення ушкодження й нормалізація функцій після перенесених
хвороб відбувається за рахунок проліферації внутрішньоклітинних структур у
збережених клітинах, які при цьому збільшуються в розмірах.
Диференціація — це поява відмінностей між
клітинами, утворення спеціалізованих клітин і тканин. Диференціація є
незворотним процесом. Диференційовані клітини містять такий самий набір генів
(генотип), як і недиференційовані. Проте, переважна більшість генів неактивні,
заблоковані. У процесі диференціації, з одного боку, включаються гени, під дією
яких клітина має перетворитися на певний один тип, а з іншого — пригнічувати ті
гени, які могли б спрямувати її по іншому шляху диференціації. Отже,
відмінності між клітинами, які мають однаковий набір генів, визначає
диференціальна активність генів.
Диференціація клітин відбувається,
починаючи з ранніх стадій ембріогенезу, і продовжується формуванням тканин. Під
час диференціації настають зміни в цитоплазмі клітин унаслідок її взаємодії з
ядром. Проте, найбільш помітною є морфологічна диференціація (зміни внутрішньої
та зовнішньої будови).
2. Старіння та смерть клітин
Ознаками старіння клітин організму людини
є:
1) Морфологічні ознаки:
• зменшення й ущільнення ядра;
• стирання меж між клітинами;
• утворення вакуолей у цитоплазмі;
• збільшення кількості амітозів.
2) Фізико-хімічні ознаки:
• збільшення дисперсності колоїдів
цитоплазми та ядра;
• збільшення в’язкості цитоплазми та
каріоплазми;
• більш легка коагуляція
внутрішньоклітинних білків у разі дії на них спирту, розчинів солей.
3) Біохімічні ознаки:
• накопичення в цитоплазмі
оранжево-жовтого пігменту ліпофусцину — продукту окиснення ненасичених ліпідів;
• зменшення вмісту води в клітині;
• зниження активності ферментів;
• збільшення вмісту холестерину;
• зменшення вмісту білка лецитину.
4) Функціональні ознаки:
• знижується інтенсивність
внутрішньоклітинного дихання;
• пригнічується біосинтез білка;
• зміна здатності реагувати на зовнішні
стимули (ефект дії факторів росту та гормонів зменшується, дія токсинів,
антибіотиків, радіації, теплового шоку — збільшується).
За старіння клітин відбувається незворотне
блокування клітинного циклу. Пригнічується активність деяких генів. Разом зі втратою
здатності до поділу клітини втрачають здатність до суттєвого оновлення.
Є кілька теорій, що пояснюють старіння:
1) Молекулярні механізми —
старіння відбувається внаслідок пошкодження макромолекул активними формами
Оксигену (зокрема, вільними радикалами). це так звана «вільнорадикальна теорія
старіння».
2) Теорія соматичних мутацій —
пошкодження ДНК та накопичення соматичних мутацій із часом.
3) Накопичення змінених білків —
унаслідок зниження репарації білків з віком. Наслідком цього є хвороба
Альцгеймера, хвороба Паркінсона та катаракта.
4) Мітохондріальна теорія —
зниження забезпечення клітин енергією внаслідок уповільнення розмноження
мітохондрій у високодиференційваних клітинах.
5) Теломерна теорія —
старіння пов’язане зі втратою теломер на кінцях хромосом після певної кількості
клітинних поділів. Це відбувається через відсутність ферменту теломерази, який
зазвичай синтезується лише в зародкових та стовбурових клітин. У дорослих
організмів теломераза синтезується в клітинах, що мають часто поділятися, однак
більшість соматичних клітин її не виробляють.
6) Епігенетична теорія —
внаслідок повільної втрати маркерів репресованого хроматину. Це може бути
пов’язано з диференціюванням клітин в організмі.
Існують і інші теорії старіння. Ймовірніше
за все, старіння клітин і організму одночасно викликає кілька причин. Пошук
нових даних триває.
Завдання: Які причини порушення
клітинного циклу та їхні наслідки?
Немає коментарів:
Дописати коментар